хостинг беларусь

Stol-Kam Kamenets

Г. Mиpoненко

КНЯЖИЙ ГОРОД КАМ'ЯНЕЦЬ НА ПОЛIССI

Прийнявши працю в Берестейському Україн-банку на Полiссi (постiйним директором якого був його iнiцiятор i основник пiдполк. Армiї УНР, полтавець Олександер Базилевич, а не В. Соловiй) в роках 1930-34 менi довелося жити в мiстечку Кам'янцi i працювати тут кеpiвником вiддiлу згаданого Українбанку.

Мiстечко Кам'янець знаходиться 40 клм. на пiвнiч вiд Берестя, на невеличкiй терасi мiлкої, легкоспадистої низини багнистої piки Лicнa, що витiкае з Бiловiжської пyщi.

Загальний вигляд Кам'янця. Зправа вгopi вежа.

(див. плян мiста)

Це  прадавне,  з XII  столiття, типове  полiське  маленьке  селище, яке до II свiтової вiйни, як i Берестя, мало при своїй давнiй назвi ще й ново-icтop. додаток «Литовський». Рельефом Кам'янець е в загальному мало-що не тотожний з Холмом. Найбiльшою мiж ними piзницею е xiбa тiльки те, що в Холмi е одна т. зв. Данилова Гiрка (холм) з прадалекої давнини Собором Пpecв. Богородицi на нiй. А в Кам'янци е таких гip, дещо нижчих, але ширших,  двi.  Це   Гipкa   «Кладуча»,  на  якiй   колись була багата церква Благовiщення Пресв. Богородицi, зруйнована татарами. На другiй гipцi щe й тепер стоїть гарна мурована церква, побудована в 1913 рoцi на мiсцi старої. В нiй знаходиться цiнний, точений дерев'яний iконостас у стилi барокко, придбаний пiсля II cвiт. вiйни вiд Варшавської Митрополiї iз злiквiдованої поляками якоїсь православної церкви.

Центр мiстечка, як звичайно, був заселений виключно жидами з ixнiми корчмами, крамничками та пiдпiльними «банчками», з купами векслiв мешканцiв довколишнiх сiл, задовжених понад всякi спроможностi i якi вбачали cвiй порятунок xiбa що у вiйнi, чи в розвалi Польщi.

Автохтонна ж люднiсть мicтечка, потомки ще княжих поселенцiв, т. зв. «службових» селян або й дружинникiв, жила на передмiстi Кам'янця, немов охорона мешканцiв його центру.

Населення Кам'янця до II cвiт. вiйни було десь бiля 4,500 душ, а в тому: жидiв бiля 3,000, а решта — автохтони та понад 200 душ полякiв, переважно адмiнiстрацiйнi урядовцi, як полiцiя, вчителi, нотар, ксьондз, поштовцi, суди, гмiни та iн. Полякiв старожилiв у Кам'янцi та в його околицях, окрiм трьох вже обшарпаних посередниками-купцями, потомкiв колишнiх дiдичiв, не було.

В околицях Кам'янця пiвтора десятка незаможних сiл автохтонної, — мовою, традицiями, побутом, ношею й пiснею — української православної людности. Боронячись вiд шикан або й переслiдувань чужої адмiнiстрацiї, безборонна люднiсть цих сiл, як i скрiзь на Полiссi, часто звала себе назовнi «тутейшими». У цьому висловi було не тiльки пiдкреслення своеi нацiональної i релiгiйної окремiшности вiд окупанта, але й сказaти б, глузливо-докiрлива вiдповiдь старого господаря цieї землi, мовляв: я не зайда i не католик...

Варто згадати, що мiж назвами довколишнiх сiл Кам'янця е й такi назви як: Русини (перекручене поляками на Русiли), Мурини, Чернавчицi. A мiж прiзвищами мешканцiв поширенi прiзвища: Негериш, Мурин, також Лось, Фiлософ тощо.

Однак Кам'янець не був таким забутим всiма, зокрема за княжих часiв. Свiдком тieї гордої доби (XII-XIII ст.) України дотепер непорушно залишилася в Кам'янцi осамiтненa й забута, сумна сучаснiстю i горда минулим «нiчия» 700-лiтня, 29 метрiв висока, колись кругла, вежа-стовп iз спiральними сходами вгору в серединi її муру, побудована десь 1271-89 p.p. Волинським князем Володимиром Васильковичем. Кам'янець був у тих часах не тiльки експансивно-культурним, мисливським i торговельним осередком, але й другою улюбленою пiсля Любомля резиденцiею князя Володимира Васильковича, який занедужав у Кам'янцi i тут же помер 1288 року (Про похорон князя Володимира Васильковича е достойна згадка в Iпатieвcькому литописi пiд p. 928, про щo докладно подано в нoвiй пpaцi Блаженнiшого Митрополита Iларiона "Канонiзацiя Святих", ст. 76 — Редакцiя.).

Вдячне за його великi соцiяльнi й культурно-освiтнi добродiйства, населення всiею громадою врочисто проводило тлiнни останки свого князя аж до мiсця вiчного спочинку, до Любомля.

Гiрка «Кладуча». Вдалинi хрест.

Стоїть ця вежа-стовп у круглому обмурованому камiнням двометровому заглибленню (лiйцi), доcлiвно наче склянка у глибшiй пiдставцi. Свiтлину цieї вежi бачимо в Icтopiї України М. Грушевського (1922 р.) та в Енциклопедiї Українознавства, том I/III стор. 804. На жаль, в Енциклопедiї, у згадцi про цю вежу, вкралася неточнiсть, бо ця вежа е не бiля, а в самому Кам'янцi на пiвнiч вiд

центру мiстечка над 12-15 метровим обривом тераси. I друге: не рештка її там залишилися, а вся вона цiла стоїть доci. Стоїтъ i немов безупинно кличе: „Будьте, як я, стiйкi! ... Не здавайтесь... З нами Бог i православна 1000-лiтня вipa Руси-України з нами... Переможемо! ..."

Справдi до завалення цieї дорогої нам пам'ятки сивої давнини ще в другiй половинi XVIII столiття малощо бракувало. Залишена напризволяще, зайва як для захiднix так i пiвнiчниx окyпaнтiв українських земель, немов нiчня, була вона систематично руйнована всевладними тут нехристами. З нижнiх її ярусiв щораз вибирано камiння й цеглу на фундаменти хат тощо. Але cвiт, як то кажуть, не без добрих людей. В oбoрoнi її став мicцeвий православний священик, родом полiщук (на жаль, не пригадую його прiзвища). I коли його старання про рятунок вежi, не тiльки перед мiсцевою адмiнiстрацiею, але й в Беpecтi й Гроднi не мали yспixy, вiн почав шукати iншиx можливостей рятунку вежi.

В той час працював у Петроградi в Державному apxiвi мешканець Кам'янця Фiлософ. Biн розшукав там i прислав цьому священниковi вiдписи багатьох давнiх документiв про Кам'янець та княжi будови в ньому. Озброївшись такими матерiялами, а також збереженою в церквi iконою, про яку була легенда, що намалював її князь Володимир Василькович, священик цей, довiдавшись про прибуття царя Олександра III нa полювання до cyciдньoї з Кам'янцем Бiловiжської пущi, добився в нього прийняття i ставши перед царем на колiна з iконою та проханням в руках, просив його помочi в рятуваннi княжої вежi в Кам'янцi. Наслiдки aвдieнцiї були несподiванi. Прийнявши вiд священика iконy i прохання, цар зарядив внасигнувати на ремонт i консервацию вежi таку суму грошей, яку згаданий священик знайде потрiбною.

Незабаром мiсце навколо вежi було огороджене, доступ до неї полiцiйно заборонений, а на вежу наступного року (кiнця ХVIII стол.) були спровадженi фахiвцi мулярi та вiдповiдний матерiял для п'дмуровання вежi та направи даху. Вiд фундаменту i майже 8 метрiв вгору навколо всiеї вежi дали нови мур та новий бляшаний дах. Слiди цього  ремонту вежi виднi i дотепер.

Скiнчивши ремонт, священик, розпоряджаючи piдкicнiми лiтописними матерiалами та багатим iторично-етнографiчним матерiялом, зiбраним мiж околичною люднiстю, написав i видав (у подяцi царевi) окремою книжкою (140 стоpiнок) iстоpичнo-етнoгpафiчнy розвiдку про Кам'янець та його околицi. В нiй, пригадую, було багато цитат  iз  кiлькох  лiтописив,  джерел  литовських  i польских та пребагатий опис побуту, традицiйних i релiгiйних обрядив, легенд, пiceнь, нoшi й т. iн., людности о колиць Кам'янця тощо.

Розкопана i ограблена могила.

Невiдомо, чи ця piдкicнa i дуже цiннa книжка де ще зберiгаеться, як наприклад в Петроградському Державному apxiвi чи в apxiвax православних eпископств Гродна або Пiнська. Але менi, 1934-го року, вдалося її знайти в церковному apxiвi в Кам'янцi та не тiльки прочитати, але й всю її переписати. На жаль, пiд час лихолiття 2 cвiт. вiйни й бешкетувань в нiй не тiльки ворогiв України, але й своїх «вдовиних cинiв необачних», вона з великою моею збiркою iнших важливих icтopичниx матерiялiв i cвiтлин була знищена. Тож подаю тут дещо за тiею книжкою, але вже тiльки з пам'ятi.

Пояснення до oрieнтaцiйнoї схеми Кам'янця за станом 1939 р.

1.    Пам'ятка  будiвництва  княжої  України  Xll-ХIII  стол. 700-лiтня, колись бiла, вежа-стовп.

2.    Колись   княжий  передпалацовий майдан.

3.    Tут, правдоподiбно,  стояв княжий палац.  Тепер на цьому  мiсцi  дерев'яний будинок  уряду гмiни.

4.    До  1930 р. будинок початкової школи. Пiзнiше клюб пoльcкої молодi.                                      

5.    Тут, правдоподiбно, були кияжi забудовання для дружинникiв i мисливцiв. Тепер на цьому мicцi мурований  двоповерховий    будинок  школи.

6.    На цьому мiсцi, за джерелами вже згаданого священика, була церква i, як звичайно, цвинтар на її погостi. На цьому мiсти, хоч включеному до загального торгов. майдану, аж до 1933 р. стояла чотирокутна мурована, 2 метри висока, досить стара, православна каплиця-стовп з iконою Почаївської Божої Матерi в заглибленнi.

7.    Мicький   майдан-торговиця, вибрукований польними

кругляками невiдомо, скiльки сот лiт тому.

8.    Рубленi в заруб, ще з тесаного або колотого дуба, очевидно з пoгopiвшиx будов, старi комiрки крамарiв. Спаленi нiмцями пiд час II cвiтовoї вiйни.

9.    З oгляду на вiдокремлення будинку вiд iнших i близькiсть його до колишнього церковного погосту, згаданого пiд ч. 6, треба догадуватися, що в давнину була тут якась громадського значення будова, що згодом перейшла у власнiсть мешканцiв центру мiстечка.

10.  Церковна садиба i парафiяльний дiм священика. Тут був ще й за митроп. П. Могили православний братський манастир з церквою, а також з цвинтарем бiля нього. Вже piвнi з землею рештки фундаменту церкви видно було ще в роцi 1939. А близько фундаменту ще лишилися, вже нaпiв згризенi зубом часу, два похилi, з кованого залiза, надмогильнi хрести. Коли Кам'янець i манастир були знищенi пожежею, митроп. П. Могила звертався тодi до польського короля Владислава IV з вiдручним листом та просив у нього звiльнення манастиря вiд данин.

11.  Високий як Холмський, з двох cтоpiн обривчастий горб, на якому пишаеться, видна на всю околицю, гарна мурована церква св. Симеона Стовпника, побудована на мicцi старої в 1913 роцi.

12.  Знана на всю околицю т. зв. гipкa «Кладуча» (ща). Тут за лiтописними даними, поданими в книжцi згаданого священика, була перша на всю околицю церква Благовiщення Пресв. Бoгopодицi, побудована в 1250 р. Волинським князем Васильком та срiблом-золотом, iконами та iншими дорогоцiннотами украшена його сином князем Володимиром Васильковичем.

13.  Жидiвська божниця i висока школа рабинiв.

14.  Дерсв'яний барак — польський костел на Micцi, колись два рази слалений громом.

15.  Православний великий цвинтар вiд початку XVI столiття.

16.  Повiтовий шпиталь.

—  Жидiвська люднiсть.

— Автохтонна люднicть.

Пришелець, бурмiстер Кам'янця, в порозумiннi з деякими мешканцями центру, радними магiстрату, зарядив 1933-го року розвалити на бувшому в давнину церковному погостi пам'яткову капличку (див, пiд ч. 6). Oгороджено тут кусок майдану, а копаючи пiд огорожу ями, натрапляли на людськi кocтi. Але на це уваги не звертали, поставлено тут ще й кiлька лавок i так постав вияв польськоi культури «на крессах» — «дептак», на кiстках вiдвiчних тут автохтонiв Руси-України. Правдами й неправдами i в Кам'янци забирано й розбазарювано колишню церковну землю. Така, напр., цiннa icтopiчнa пам'ятка княжої доби, як гipкa «Кладуча», була з пiвдня постiйно пiдкопувана Гершком Шостаковичем. Biн присусiдившись бiля неi та розжившись, побудував тут ще й мотор-млин, отже потребував в'їзду до нього i бiльшого мiсця для фiр клiентiв. З пiвнiчнoї сторони пiд гipкою оселилися iншi cyciди й систематично поширювали тут собi грунт навколо своїх кучок, розкопваючи  «нiчию»  гiрку.

 

А з пiвнiчно-схiдньої сторони гiрки, у виарендованому вiд автохтона Мушиця садку, рiк-рiчно все лiто вилежувалися пiд яблунями «спудеї» Кам'янецької вищої школи рабинiв. Я часто бував на цiй зеленiй, з пам'ятковим високим дерев'яним хрестом гipцi та не без жалю приглядався, як її безупiнно нищать несумлiннi загребущi сусiди. Пробував нагадувати про це мiсцевому православному священниковi Наумову. — «Нiчево вечнаво, братец, нет... Судiться с нiмi не будем...» — вiдпoвiв вiн менi. Аж одного разу, лiтом 1933 р., проходячи краем пiвнiчної сторони верха гiрки «Кладчої», я побачив сумну й обурюючу картину, яку читач тут бачить на зробленiй тодi мною cвiтлинi.

 

Розрита земля-жвiр, частинно розкиданi кости вiдкопаного покiйника, похованого тут невiдомо скiльки вiкiв тoму. Слiдiв, що нагадували подiбнi розкопування, було тут ще декiлька. Тож очевидним було, що розкопання це було грабiжницьке i вже, мабуть, не перший раз шукали тут при костях покiйникiв XII-XIII стол. дорогоцiнних предметiв прадалекої давнини.

 

Варто пiдкреслити, щo вiдкoпaнi кости знаходилися в землi на пiв метра глибоко. Тож постае питання: чи поховання це е з доби, коли покiйника закопувано власне так неглибоко, бо щоб аж так багато вивiтрiло землi, не вipиться. Покiйник лежав головою на cxiд. Дещо цiкавого було тут i для антрополога, як напр., права щока i дiрка правого ока покiйника були помiтно бiльш вiд лiвих, a череп помiтно розвинений в затилковi в правий бiк. Обурений злочином, iду до коменданта полiцii, дрогобицького пана Банаха й оповiдаю йому про бачене на гipцi. — «Естем владцом для живих, а не для небощикуф» — iронiчно вiдповiв вiн менi. Обурений зустрiчаю приязного суддю Р.Рудобельського (колись студента унiверситету св. Володимира в Киевi), запроваджую його на гipку й показую мicце розкопання. — «Хто це зробив, догадатися не трудно...» — промовив судия, дивлячись в сад, де вилежувалися «спудеї», але слiдства так i не зарядив.

 

Другого дня кости вже були засипанi землею. На прадавньому українському православному цвинтаpi на гipцi короля Данила в Холмi в 1940 р. довелося бачити порозбиванi, поперекиданi й зiпxнyтi з гори в долину пам'ятники та розбиванi й ограбленi польськими «гарцежами» й «стшельцами» гробницi, а в Кам'янцi навiть кости розкиданi, по них йшов «дептак»".

 

 

 

"Лiтопис Волинi"

науково-популярний

збiрник волинезнавства

Кореспонденцiю i матерiяли

слати по адресу:

 

"LITOPYS  VOLYNI"

P.O. Box 606, Winnipeg,

Mапitoba, Саnada

Редагуе Колегiя:

М.Боровський - головний редактор,

I.Онофрiйчук - адмiнiстратор.

Видае: Iнститут Дослiдiв

Волини за помиччю Т-ва

волинян у Торонтi и Вiнiпегу.

 

Pik VIII       1966         Число 8

РЕКОМЕНДУЕМ ПОСЕТИТЬ:

Стояние за Истину
Официальный сайт Казанской епархии
Страничка Константина Гордеева: журнал Первый и Последний
Каменец и окрестности